Геннадій Дегтярьов (збірка творів)

Художник видит мир порой иным… Частенько мы его не понимаем, иллюзий наших нам милее дым, а зря, есть мир и где-то там, за краем — в глубинах Музы царственной души… Ошибся в чём-то образа ваятель? Читатель, делать вывод не спеши! Вглядеться нужно пристальней, приятель… (ноябрь 2026 г.)

Мені пообіцяв ти день ясний, без одягу я вийшов захисного… Навіщо ти зробив це, друже мій? Я зовсім не чекав дощу рясного! Нехай ти навіть хмари розірвеш та дощ припиниш, знову день зігрієш, весь настрій добрий, сонячний уб'єш, образи присмак ти вже не розвієш… Твій сум мене не тішить, каяття твого безодню зовсім не сприймаю, від кривдника чекати співчуття, повір мені, я зовсім не бажаю… І все ж таки, твої сльозинки й сум розвіюють тягар журливих дум… (жовтень 2026 р.)

Пусть сказка — ложь, есть всё же в ней намёк, его нам как примерчик подносили: преподан был зажравшимся урок — «неправильных» приматов обнулили*… Капустой обжирались — вот их грех! Не яблоки, не груши, не бананы — спасал Бог не полезности для всех, а сало с мясом! Шах и мат, веганы! ----------------------------------- * — библейская история о Ное (октябрь 2026 г.)

С утра не ждали мы беды такой… Вдруг грянул гром, весь мир пришёл в движенье, разверзся Апокалипсис земной, узрили мы Антихриста явленье! — Скажи, дочурка, это рофл-пранк?! Мы ж правильные песни на ночь пели — все виды рока — хард, металл и панк… Ну как же мы тебя не доглядели?! (октябрь 2026 г.)

Багато гарних ранків бачив я… Верхівки гір були зігріті ними, зелені луки, річки течія з промінчиками сонця золотими кохалися… Алхімія тепла недовгою була — свинцеві хмари та разом з ними осені імла наклали на блакить небесну чари… …Ось так для мене сяяло колись любові сонце… О, лише годину… Аж раптом хмари виникли якісь і морок сірий взяв свою данину… Земного сонця світло — це любов, яка імлу долає знов та знов… (жовтень 2026 р.)

Якщо мене ти все ж переживеш, в садку, в жалобній сидячи вуалі, колись мої вірші до рук візьмеш, такі незграбні та недосконалі, з новітніми порівнюючи їх… — Вірші його не світлі, не зразкові, веселощів, на жаль, немає в них, багато в них не глянцю, а любові… Його немає з нами, він пішов, не визнаний ні Музою, ні світом, і разом з ним пішла його любов й рядки, які палали пишноцвітом… Так скажеш ти, пізнавши світ новий, цінуючи любові смак гіркий… (жовтень 2026 р.)