Шекспір. Сонет 31
У тебе в грудях б'ються всі серця, які вважались мертвими… Це друзі… Немає їх давно вже, втрата ця блукає в зачарованому крузі… Багато сліз та суму… Ця любов неначе борг ятрить мене, я плачу, ці образи пригадуються знов… Аж раптом наче знов в тобі їх бачу! Ти — сон-могила, де любов живе. Вона — мій спадок, вся вона десь з ними, безмежним жалем бідне серце рве та спогадами душу рве сумними! В тобі я бачу всіх, кого любив, з'єднати сутність їхню ти зумів…