Геннадій Дегтярьов (збірка творів)

Якщо мене ти все ж переживеш, в садку, в жалобній сидячи вуалі, колись мої вірші до рук візьмеш, такі незграбні та недосконалі, з новітніми порівнюючи їх… — Вірші його не світлі, не зразкові, веселощів, на жаль, немає в них, багато в них не глянцю, а любові… Його немає з нами, він пішов, не визнаний ні Музою, ні світом, і разом з ним пішла його любов й рядки, які палали пишноцвітом… Так скажеш ти, пізнавши світ новий, цінуючи любові смак гіркий… (жовтень 2026 р.)

У тебе в грудях б'ються всі серця, які вважались мертвими… Це друзі… Немає їх давно вже, втрата ця блукає в зачарованому крузі… Багато сліз та суму… Ця любов неначе борг ятрить мене, я плачу, ці образи пригадуються знов… Аж раптом наче знов в тобі їх бачу! Ти — сон-могила, де любов живе. Вона — мій спадок, вся вона десь з ними, безмежним жалем бідне серце рве та спогадами душу рве сумними! В тобі я бачу всіх, кого любив, з'єднати сутність їхню ти зумів… (жовтень 2026 р.)

Якщо від мене йдеш, не зволікай! В той час, коли зі світом ворогую, мій всесвіт разом з Долею зламай, але не повертайся… Відсумую… А ти забудь дорогу! Серця світ втомився вже від горя та поразки, у ньому дощ та ночі сірий гніт, немає місця в ньому вже для казки… Якщо зібрався йти, так не тягни! Побачу швидше поряд Долі зраду, пізнаю біди… З'являться вони, але не дам їм над собою владу! Немає в світі гіршої біди, ніж втратити кохання назавжди! (жовтень 2026 р.)

Не ввязываюсь в трезвом виде в битву и вялость плутовскую не ценю, читая флибустьерскую молитву, не дую в нос забредшему коню… Я — олдермен и страж своей землянки, а не какой-то высохший скелет! В прохожих не стреляю из берданки, милее мне мой старый арбалет! (октябрь 2026 г.)

— Дарю Вам томное лобзанье за скромную, поверьте, мзду —  пришлите баксов на прощанье и я от Вас в мечту уйду… (октябрь 2026 г.)

Как нудно, труп мой, скуфить на витрине, не плавать, а торчать на берегу… Судьба твоя — протухнув в магазине, зажариться обёрнутым в фольгу… (октябрь 2026 г.)