Геннадій Дегтярьов (збірка творів)

Нуль В той час, коли тебе охопить біль, миттєвість кожна пеклом чорним стане. Коли побачиш марність всіх зусиль та сонце в небі знине вже весняне, не бійся, не пручайся — це життя! Відкинь брехню, собі брехати — дурість. Ілюзії — химерне небуття. Прийми як є свого життя похмурість. В болоті тім відчуй нарешті дно. Омани неприродності позбувшись, гріхів з душі змиваючи багно, сумирно перед долею зігнувшись, пізнай, пірнувши в себе, не здаля, безмежний всесвіт повного нуля… ------------------------------------------------------------ Ноль …В тот миг, когда подступит к сердцу боль и адом станет каждое мгновенье, ты в сердце боль впусти и сжать позволь — не снимет эту боль сопротивленье. В том омуте своём, достигнув дна, прочувствовав свою ненатуральность, отбросишь фальшь, очнёшься ото сна и сможешь возвратить свою реальность. Там смысла нет увиливать и лгать, греха налёт с души, возможно, смоешь. Не время ль самому себя познать? И ты, быть может, для себя откроешь, в сомненьях о спасении...

Пілігрими …Немає їх, вони давно пішли, не зможемо їх десь, колись зустріти… В полоні у всесвітньої імли дороги… Вмерли їх надії-квіти… Поглинула ченцюючих ріка часів злиденних… Більше не вирує вогонь їх долі… Шлях мандрівника чужий вже їм та серце не хвилює… Втекли номади зі своїх в'язниць. Склювали вже миттєвості, як грифи, їх віру… Зникла знань прадавня міць… Казки про них, фантазії та міфи вже втрачені… Не чутно звук коліс… Куди ти, вітер мандрів, їх поніс? ------------------------------------------------- Пилигримы …Ушедших безвозвратно не вернуть, не встретить на вселенских магистралях… Надеждою себя не обмануть — в неведомых рассеянные далях, они, как дым, исчезли вдалеке, и то, о чём они порой мечтали, рассеялось во времени реке… Их чаянья, надежды и печали, их знания, пророческие сны теперь уже для нас невосполнимы. В забвении навек погребены, затеряны, забыты пилигримы… …Уехали, не слышен скрип колёс… Куда ты, ветер странствий, их унёс? (лютий 2017 р.)

Та хто ж вам лікар? Ліки від хвороб бісівських ще не винайшли… Огидним залишиться навіки ксенофоб — його думкам потворним, «негібридним» радіють орди ницих брехунів, царків-невдах та хвойд-політиканів… Брехнею вб'ють безжально всіх — братів, сестер та навіть тих ТВ-баранів, які так люблять слухати казки про велич та якесь там месіанство. У цьому вправні злодії-вовки — таке собі новітнє нице панство. Якщо ж їм пику добре натовкти, ковтають правду, мов якусь отруту, та скиглять: «Ми невинні, то чорти! Ми згодні за гріхи нести спокуту! То цар звелів торочити брехню, то він брехун, а ми — раби безправні, то він звелів здійняти гавкітню, ми ж — терпимо образи безпідставні! Повірте, люди добрі, в каяття, ми щирі, то таке саме життя…» (лютий 2017 р.)

Чи марю я, чи це життя таке?.. Спочатку — все нове, незрозуміле, а згодом трохи — звичне та важке, хоч інколи доволі навіть миле… Під старість знову наче десь не тут… Чужим здається світ мені сучасний, панує в ньому прірви абсолют… Дитинства світ забувся вже прекрасний і знову наче марю я, йдучи останнім шляхом… Темряви чорнила чатують вже, нагайкою б'ючи, женуть мене. Пітьма, зламавши крила, навіює останній сон в житті, чекаючи мене у небутті… (лютий 2017 р.)

Люблю девчонок лапать*, я такой… Духовно это, сан мне не помеха. У девочек по вызову я свой, они моя отрада и утеха! Кирюха**, брат, не куксись, гнев уйми! Пусть камень бросит тот, кто сам безгрешен! Бухой был я, в депрессии… Пойми, чуток был теми девками утешен… Приелась мне заноза-попадья! Живём лишь раз! Ворону-смерть встречая, хотел бы миг греховный вспомнить я… Эх, юность, птица-тройка удалая!.. Покаюсь, штраф церковный заплачу! Морали стать образчиком хочу! -------------------------------------------------------- * — по мотивам новости о том, как клирик Киевской епархии Московского патриархата 26-летний протоиерей Иоанн Корнута был найден мёртвым в одном из заведений для отдыха в Броварах под Киевом. Смерть настигла священника в сауне с девушками лёгкого поведения, которые вдобавок его ограбили… ** — замцаря по части духовности и вяличия. (февраль 2017 г.)

Загублений А де ж ті пілігрими? Їх нема… Один я у похмурім, сірім світі. Піти не вийде, сили вже катма. Душі скрижалі вже давно розбиті, тримає долі тут мене ланцюг… Ганчір'я на мені та ще торбина — це все, що маю. Хисту, як в хапуг, не дав Бог. За грошима біганина — не те, у чому перший я в житті. Блукач я вільний. Мотлох не збираю, не раб речей. Неначе в небутті, байдуже, без емоцій споглядаю на світ, що тхне брехнею та гріхом, на бій добра з буденним сірим злом… ------------------------------------------- Потерянный А где же пилигримы? Там, в пути… Один лишь я остался в этом мире. Нельзя всё просто бросить и уйти. Душе моей, чугунной мрачной гире, сковавшей крепко тело старика, не выбраться… Назначено судьбою скитаться здесь… Котомка бедняка да грязные обноски — всё с собою. Скитальцу быть свободным надлежит от всяческого хлама. Он помеха, нельзя тащить с собой мещанский быт. Лишь это и отрада, и утеха — миров земных лихая карусель да зла с добром извечная дуэль… (лютий 2017 р.)

Примхливість моди… Це вже майже біль для деяких вибагливих панянок. Вночі їм чутно крики звідусіль, які тривожать сон важкий під ранок: — А ти придбала ватник?! Поспішай! У фюрера під Новий рік вечірка! Французьку сукню викинь! Одягай сучасне! Не проблема, що ганчірка, яка гидким фашизмом трішки тхне. Духовно це! Гуляй, не переймайся! Горілочкою змивши все сумне, під мавп пісні, як зможеш, розважайся! Так треба, жертва моді — це святе, все інше — це надумане, пусте… (лютий 2017 р.)