Шекспір. Сонет 29

Якщо Фортуна й доля — вороги,

в самотності молюсь я… Неба знак

шукаю марно, плач мій злі боги

не чують. Як невдаха-одинак,

я мрію про якийсь інакший шлях,

про долю іншу, кращу, не свою…

Та все ж презирства більше у думках

до себе. В пеклі сам себе гною…

В цю мить, тебе згадавши, я кляну

бездухість власну, лину в небо я,

як жайворонок… Втіху цю одну

я маю, і вона лише моя —

для мене пташки-мрії чистий спів

цінніший за багатства королів…

(вересень 2018 р.)