Шекспір. Сонет 12

Колись годинник скаже: «Час настав…» —

Поглине світло сонячне пітьма,

фіалки вб'є, вб'є килим буйних трав,

а скроні наші висріблить зима…

Валятиметься листя вздовж доріг,

не буде чутно пісню солов'я,

у серці запанує суму сніг…

В цю мить смурну себе спитаю я:

— Невже ось так, даремно відцвіте

краса твоя та зникне, як роса?

Чому життя твоє таке пусте?

Безжальна смерть, страшна її коса!

Не гай же часу, швидше схаменись,

в нащадках юних знову відродись!..

(березень 2017 р.)