Шекспір. Сонет 22

Хай дзеркало не бреше, не старий

у ньому я… Ця молодість твоя —

моя також. Я свіжий, молодий.

Коли ж тебе старим побачу я,

хай смерть приходить, це — кінець життя…

Ти — все, що в світі цім у мене є.

Даруєш серця ти мені биття

та чуєш ти, як стукає моє

у відповідь. Тебе я збережу,

як нянька береже мале дитя.

Не старший я за тебе. Ще скажу,

що в день, коли піду я в небуття,

гадаю, зрозумієш річ одну:

ти — мій, тебе тобі не поверну…

(вересень 2017 р.)