Геннадій Дегтярьов (збірка творів)

Як бульбашка повітря в товщі скла застряг навіки я в нудьги імлі… Думки десь заблукали, доля зла тримає розум сплячий в кабалі… Порад безглуздість більше ніж смішна. Боротись? Хто розкаже, з чим та як? Ця товща скла тверда, вона міцна! Не можу й ворухнутися, закляк!.. Скульптура, мім, розвага для роззяв — це я, вже й тілом схожий на мерця. Мій світ завмерлий — вічності анклав, він — витвір божевільного митця… Пливу крізь час… Лічити ночі й дні немає сенсу, час немов кіно… Як мушка у жовтавім бурштині не щез я ще, хоч мертвий вже давно… (грудень 2018 р.)

Октябрь 2018 г. На носу «выборы» в ОРДЛО. Текст на бланке: «Я, студент факультета инфраструктуры и экономики железнодорожного транспорта __________________ обязуюсь поддержать на выборах Главы Донецкой Народной Республики кандидатуру Пушилина Дениса Владимировича») --------------------------------------- Студент я и живу сейчас в раю, вдали от загнивающей Гейропы… Донецкую рыспублику мою хотят сожрать завистники-укропы, но мы им это сделать не дадим, последуем дядов своих примеру — коль надо будет, верьте, повторим! За Родину, царя и нашу веру порвём мы всех! А после изберём народного царя, бояр народных. Как славно и богато заживём! Мужи сии в деяньях благородных себя щадить не станут — это факт! За это сим героям честь и слава! Готов вполне я подписать «контракт» с грядущим государем, он — красава! …Да, знаю я фамилию царя, которого мы выберем. Так что же? Походы к урнам завсегда не зря, игнорить праздник как-то нам негоже. А вам скажу: я лично — демократ! Процесс пройдёт знакомо и п...

Прокинься, годі спати, українцю! Чи ти не бачиш, хата вже горить? Не радий ти огидному чужинцю, земля твоя від болю стугонить… Кому цікаві ці «питання мовні» та інша вся «софістика» щурів? Приперся «братик» нас повчати ззовні та «диспут» кров'ю нашою залив… Коли вже ти навчишся брата-ката мітлою гнати? Злодій, хоч і брат. Брехло він. Б'є, підлота, з автомата — це все, що вміє, ниций азіат… Героїв наших, згадуючи, слав! Пора відкрити очі, час настав! (жовтень 2018 р.)

Коли покличу я до суду дум — таємних, чорних — тихі голоси з минулого, відчую біль та сум, згадаю знову про важкі часи… З очей, що сліз не знали, сльози ллю, згадавши тих, хто зараз вже в труні. За спокій їхній Господа молю, любов до них навіки у мені… Веду рахунок чорний втрат важких, за кожною сумую знов та знов. Хоч я вже заплатив колись за них, плачу і нині горем за любов… …Та все ж, коли тебе згадаю я, кудись зникає ця журба моя… (вересень 2018 р.)

(читая ленту похваленек…) МЫСЛИ В СКОБКАХ Автор: Татьяна из Киева * * * «О, браво, дорогая! Стих прелестный!» (О чём он, не пойму я, хоть ты тресни…) * * * «Ну что сказать? Да просто гениально!!!» (На тройку по системе пятибальной…) * * * «Вот это класс! Понравилось, ну очень!» (Стишок — отстой полнейший, между прочим…) * * * «Слог — чистый мёд! Не рифма, а конфетка!» (Исправно шлёшь мне похвальбушки, детка…) * * * «Шедевр! Нет слов! Перечитал три раза!!!» (Когда ж КО МНЕ заглянешь ты, зараза?..) * * * «Поверьте, критикам всегда я буду рад!» (Пускай в аду, проклятые, горят…) ------------------------------------------------------------ ПРОФИЦИТ Зануда-критик жив, читает, бдит… Двойной контекст увидев в похвализмах, заметит: «В этих рецках-абсурдизмах милей всего поэту профицит. Поморщившись (ну, так, совсем слегка), коллегу автор хвалит: «Ты — звездище!», вздохнув, напишет: «Пушкин ты, дружище! Легка, о гений мой, твоя рука!» Похоже, что прагматикой пиит ведом, толк знает в рецко-целова...

Якщо Фортуна й доля — вороги, в самотності молюсь я… Неба знак шукаю марно, плач мій злі боги не чують. Як невдаха-одинак, я мрію про якийсь інакший шлях, про долю іншу, кращу, не свою… Та все ж презирства більше у думках до себе. В пеклі сам себе гною… В цю мить, тебе згадавши, я кляну бездухість власну, лину в небо я, як жайворонок… Втіху цю одну я маю, і вона лише моя — для мене пташки-мрії чистий спів цінніший за багатства королів… (вересень 2018 р.)

(о путешествии российских паломников-туристов Петрова и Баширова по британским святым местам) — Скажи-ка, Бегемотище-дружок, о чём там брешут мерзкие писаки? Скрипач какой-то, типа новичок, и Солсбери зачем-то… Что за враки?! Все врут — менты-скоты, премьерша-тварь, а пуще всех, конечно, журналюги, но ты, мой друг, мозги себе не парь, смешны их безнадёжные потуги! Нам дело шьёт ЦРУшник-новичок. Врёт, будто мы кого-то отравили, а он, герой, поймал нас на крючок… Брехливей не плели доселе «были»! Церквушки нам хотелось посмотреть! Паломники мы, руссо-англикане! Британцы мы, как минимум, на треть! Не ГРУшники мы! Тульские крестьяне! Собрав навоз на поле, в самолёт залезли. В Альбион на выходные рванули мы с тобою, Бегемот, церквушки повидать свои родные… На кой нам этот тухлый музыкант? Гармошка нам милей да балалайка! Зачем какой-то нам заморский франт? Слыхали мы, что вовсе и не «зайка» скрипач — блудлив, прожорлив и ленив… Пороки эти чем-то да чреваты! Объелся сам гнилых заморских слив...