Геннадій Дегтярьов (збірка творів)

Спаситель — вот кто истинный пример широкости души и альтруизма! В чаду гэбэшно-сталинских химер герой-борец, строитель коммунизма, арабов спас немало, негров спас, вьетнамцев спас, монголов без сомненья… Но так случилось, что почти угас азарт неугомонного спасенья — едва не сдох в спасительской борьбе герой-мессия… Негры отвернулись, вернувши шиш совковой голытьбе, амбиции спасителевы сдулись… Грустил, жуя сухарики, Иван, однако же, очухался, проснулся, грузин спасать решил и молдаван, мессии дух в Иване встрепенулся! Забыв о том, что надо пить и есть, спаситель Ваня бросился в атаку, с тех пор побед в спасительстве не счесть, он в этом деле точно съел собаку. Мессия вновь, как встарь, рванулся в бой — спасать от хунты мерзкой Украину, Алеппо спас, сравняв его с землёй, узрев в сирийце призрака-вражину, прибалтов тоже думалось спасти, поляков — им в Европе не привольно… Трудны всегда спасителя пути — упрямятся спасаемые больно, не любят почему-то русский мир, так стало быть, спасать и...

Куда-то пролетала по делам Сорока, песню летнюю бубнивши… Глядит, не веря собственным глазам, на ветке, скромно голову склонивши, Сова сидит, в себя погружена… — Привет, Сова, о чём таком мечтаешь? — Сорока! Во даёшь ты, вот те на! Ты по лесу туда-сюда летаешь, давно пора знакомых узнавать! Воробышек я, мы ж почти родные! — Прости, дружок, ошиблась я, видать, уж очень, по-совиному, большие глаза твои, напутать тут не грех… — На веточке по делу я другому устроился и здесь, вдали от всех, присел, пардон, Сорока, «по-большому»… Пойми, сейчас мне трудно говорить — вопросом мучим «Быть или не быть?»… (июнь 2017 г.)

— Алло, Иван Петрович? Это Вы? Звонят из зоопарка… Вот в чём дело, дела у нас, простите, таковы, что всё начальство малость обалдело от новости ужасной… Вот, меня направили вызванивать супруга… Кругом такой бедлам и беготня, едва живой я, в шоке от испуга. Дрожу весь… Должен Вам я сообщить, о том, что Ваша жёнушка упала в вольерчик с крокодилами… Простить мы просим нас… Ошибка персонала… — Так ваши ж крокодилы! Вам решать, как именно рептилий тех спасать! (июнь 2017 г.)

(о бывшей российской «телеЗВИЗДЕ-сиротке», по совместительству матери распятых украинских мальчиков) Я — беженка! Который год бегу… Куды бегу, сама того не знаю. Такого не желаю и врагу! Копейки на чужбине собираю! Сиротка я, кругом одни враги. Заела хунта, радости так редки. Такие вот, клянусь вам, пироги, да нет, не пироги, одни объедки! Закрыли доступ к стаду дурачков, внимающим царёвой ахинее! Уж как кляну зловреднейших хохлов!.. Заткнуть меня?! Что может быть гнуснее? Гэбэшники, подъём! Алё, гараж, оплачивать пора километраж! (май 2017 г.)

Весна, пора картошечку садить... Однако, население не радо, ведь есть кого как следует бранить — явился ушлый гость из Колорадо и ну вонять имперскою мочой, кричать, мол, грозный символ он Победы, что всех прижмёт лохматою клешнёй, как бабки колорадские и деды! Внучок он их, мессия, бог и хан! Взъярившись, искусает всю ораву о вольностях мечтающих селян, надумавших скормить ему отраву! …Рецепт отравы был довольно прост. Беги, жучок, почуяв дух свободы, чеши назад, как пёс, поджавши хвост, оставь в покое наши огороды! Своею колорадскою тайгой доволен будь, не лезь в чужие страны! Не символ ты — ворюга и изгой, такой же, как и братья-тараканы… (май 2017 г.)

Теперь мы знаем точно как спастись! Известно как спасутся наши души! Всё будет по-рассейски, зашибись! Заполнены лапшою наши уши, но мы довольны! Царь же на коне, броня крепка и танки наши быстры! И пусть страна родимая в …не, воруют все в ней — граждане, министры и самый захудаленький алкаш... Не в этом суть, а в том, что все и всюду должны признать, что Крым не «ваш», а «наш»! Понятно ж это даже и верблюду! Бомбя соседей, Русский мир спасём! Порядок любим, тишь да постоянство, наш быт родной и всё, что видим в нём, — разруху, гниль, бардак, дремучесть, пьянство… Бомбить всегда, бомбить везде и всех! Спасаясь этим, мы спасём планету! Вот формула, в ней прячется успех и счастье! Мысль взлелеянную эту, в кольце врагов живущий гражданин, храни в душе с пелёнок до седин! (апрель 2017 г.)

Ну да, я не кукушка, не скворец… Не верится? Рискните-ка проверить! Полезьте в мой заснеженный дворец! Скажу вам так, не стану лицемерить: попробуете мощь моих когтей, с зубами познакомитесь моими! Я — главный здесь! Ловлю я здесь мышей и хлопотами занят я своими — скворчиху жду! Когда придёт весна, заявится, чирикну ей для виду… Хотя и мелковата, но вкусна, люблю скворцов не меньше, чем ставриду… Собаке — фигу, с ней не поделюсь, в дворце своём её я не боюсь… (апрель 2017 г.)

Горячая страсть Автор: Лианна Огни погасли, блёкнет старый мир… Смертельной хваткой душит оболочка. Четыре раза умирали, mon ami, теперь ты убиваешь пятой точкой. Ты был всегда стеснительным с котом, моих не замечая побуждений, ласкал его и пел ему о том, что счастье на земле дороже денег. Я тронулась от песни навсегда, в глаза твои бездонные наткнувшись, заметила, что я твоя звезда, и обомлела, страстью изогнувшись. Любовь была как ордер на расстрел! Я так пылала, ты спасался бегством. На пятой точке ты совсем сгорел. Как жить теперь с предательским наследством? ------------------------------------------------------------------ Ну очень горячая страсть! (по мотивам) Огонь погас — закончились дрова… Купить нельзя у нас дрова в рассрочку! Глава семьи ты или не глава? Давай, срывай лентяя оболочку — пора б и поработать, mon ami, подумать и при том не «пятой точкой»! Бери прицеп и в лес скорее жми! Смотри, таки штрикну тебя заточкой! Четыре раза точно ты умрёшь, поверь мне, это делать я у...

Колись годинник скаже: «Час настав…» — Поглине світло сонячне пітьма, фіалки вб'є, вб'є килим буйних трав, а скроні наші висріблить зима… Валятиметься листя вздовж доріг, не буде чутно пісню солов'я, у серці запанує суму сніг… В цю мить смурну себе спитаю я: — Невже ось так, даремно відцвіте краса твоя та зникне, як роса? Чому життя твоє таке пусте? Безжальна смерть, страшна її коса! Не гай же часу, швидше схаменись, в нащадках юних знову відродись!.. (березень 2017 р.)

(По мотивам романа М.Булгакова «Собачье сердце» и о том, как я не купил когда-то томик стихов М.Цветаевой в Сельпо. Упоминание вскользь об этом кощунстве вызвало негодование поэтической богемы…) — Профессор, мы пришли сегодня к Вам по делу… Не юлите, объясните такой вот факт… Ну, прямо стыд и срам! Цветаеву не любите?! Купите немедля томик, прямо здесь, у нас! — Цветаева?.. Да, вспомнил… Не купил я… Расстрою я, быть может, этим вас, но томик в магазине отложил я. Давал мне кто-то на ночь почитать. Бессонницу лечило это чтиво — замучила… Я пробовал листать — уж больно томно, я б сказал, сопливо… Но вам скажу: Цветаеву люблю!.. — Ах, денег жаль Вам? Так бы и сказали! — Не жаль… И всё ж увольте, не куплю, скучны мне эти женские «скрижали»… Я просто так за что-то не плачу. Купил бы, но, простите, не хочу… (март 2017 г.)

Зів'янеш ти, зів'янеш як і всі… Але нащадків маєш урожай залишити!.. Розквітнути красі в наступниках твоїх не заважай — у цьому мудрість, це і є закон! Без нього божевільним був би світ, пронісся б світом цим армагеддон. За шість десятків років людства цвіт геть зник би… То ж нехай загинуть ті, кому немає місця в світі цім, але не ти… В прийдешньому житті віддяч Природі образом своїм, для неї будь натхнення джерелом для створення нащадків стань зразком… (березень 2017 р.)

Кохання — це, здається, не твоє… Тебе кохають всі, а ти кого? Багатство те, яке наразі є, розтринькуєш, не бачачи цього… Ти сам собі вже ворог… День за днем руйнуєш бездіяльністю свій дім. Твій спадок став для тебе тягарем та крає душу сумом дощовим. Змінись на краще! Так зроблю і я. Забудь про ворожнечу, ніжним стань! Щедрішим будь, хай серце гордія почує біль всіх цих моїх благань… Створи, заради мене, інше «я», щоб в ньому збереглась краса твоя… (березень 2017 р.)

Чому боїшся так вдовиних сліз? Не в них причина, мабуть хочеш ти самотності тягти своєї віз… Навіщо взагалі його тягти? Коли помреш ти, стане світ вдівцем, в могилу кине образ твій ясний, журби своєї слізним тягарем твій змиє слід у пам'яті своїй… Хіба ж вдова, голублячи дитя, не бачить батька в ньому? В світі цім все витрачене легко на життя повернеться, на щастя людям всім… Коли ж нема кохання, ти — пустий, себе ти зрадив, знай це, друже мій… (березень 2017 р.)

Чому в звучанні музики журбу ти любиш? Чим приваблива вона? Яку шукаєш в музиці тужбу? Навіщо ця в душі твоїй війна? Не чуєш ти акордів багатьох — самотність їх почути не дає. Співаєш соло ти, один за двох… Що в співі цім зворушливого є? Хіба не чув, як батько, матір й син єднались в пісні? Їх чудовий хор торкатись міг гармонії вершин, завжди в цих звуках був весни мажор… Відчуй його в гармонії азах, самотність — це прямий до смерті шлях… (березень 2017 г.)

Коли світанок будить сонний світ, радіють люди, сонячне різдво вітають щиро, шлють йому привіт, оспівують небесне божество… …Аж ось в зеніті сонце золоте… Несеться люд в обіймах метушні, лиш зрідка споглядаючи на те, як Бог мандрує небом на коні… …А ввечері світило вже слабке, воно змарніле, сили в нім нема… В журбі вечірній темне щось й важке, цікавить мало нас нічна пітьма… …Не будь цим сонцем, стануть хай сини окрасою твоєї сивини… (березень 2017 р.)

Не дай зимі прекрасний літній сад засипати снігами… Напувай фіал красою — втрачене назад отримаєш з прибутком… Друже, май дітей з десяток! Зможеш ти тоді прожити десять різних цих життів, не канеш, як той камінь у воді, у Лету, скажеш: «Я на світі жив, як слід… Над смертю нині тішусь я! Життя моїх нащадків десятьох — це сто життів-продовжень, це моя родинна нерозірваність епох…» Не гай же часу, поки ще живий, не в праху має бути спадок твій… (березень 2017 р.)

Години ті, що з ніжністю для нас готують образ величі й краси, його ж і знищать… Ще вогонь не згас, та все ж настануть старості часи… Так, теплих днів щезаючий потік штовхне невтримно літо до зими, в деревах до весни замерзне сік, в міцних обіймах сніжної пітьми засне земля… В прозорім, з льоду, склі троянд замерзнуть пахощі, вони про літо нагадають на землі, про квіти, що, чекаючи весни, боротися з морозом не змогли, загинули, та душу зберегли… (березень 2017 р.)

Розтратнику, втрачаєш марно ти Природи спадок — буйний цвіт краси… Не втримати цієї буйноти невільним скнарам! Ти не віддаси скарби свої, але ж ти дуриш всіх, привласнивши багатство — не твоє, а спільне. Це твоє багатство — гріх, воно прибутку зовсім не дає… Коли ж настане смерті мить сумна, яким він буде, твій останній звіт? Сувора доля, та вона ж одна. Невже залишиш так безглуздо світ? Куди цей шлях розтрати приведе? Краса твоя безплідно пропаде… (березень 2017 р.)

Скажи обличчю в дзеркалі: «Вже час в нащадках відтворитись рисам цим…» — Не можна світ позбавити прикрас безпліддям… Чи не бачиш ти в своїм обличчі образ матінки? Чому безсмертя не бажаєш? Схаменись, могилу риєш, кинути в пітьму збираєшся свій образ! Бережись, загине квітень, матінка твоя його тобі у спадок віддала… Здолай в собі нарешті гордія, нехай безжальна забуття імла в той час, коли ти з нами, ще живий, у дзеркалі не стерла образ твій… (березень 2017 р.)

Колись покриють і твоє чоло глибокими слідами сорок зим… Побачать всі, що наче й не було краси твоєї. Що покажеш всім? Лахміття, рештки юної краси на дні давно вже вицвілих очей? Є сумнів, що як прийдуть ті часи, звернутись зможеш якось до людей, сказавши їм: «Всі діти ці — мої… Моя минула юність в них живе, і щастя, що я маю, — в цій сім'ї, коріння — в ній, міцне та вікове… Дарую дітям я свою любов, вони — це я, моя в них плоть та кров…» (березень 2017 р.)

Прекрасні, ми чекаємо від вас продовження… Троянди ніжний цвіт повинен знов цвісти, як прийде час, нехай його красу побачить світ… Скажи, кого кохаєш ти в собі? Красі своїй слугуєш ревно ти! З'явитись час у серці каятьбі, в полоні вже жадоби-марноти весни вогонь… Невже твоя краса в майбутньому розтане небутті, загине, наче вранішня роса, а образ не відтвориться в житті? Сумує світ… Тож зглянься, зрозумій — чекає він на спадок плідний твій… (березень 2017 р.)

Упир …Сидить в гнізді похмурому упир та щось там про безмежну владу мріє… Ломака в нього. Наче дикий звір, накинутись на кожного воліє… — Спалю всіх вас, у цьому справжній ас! Облиште цю свою базіканину! На голови вам ядерний фугас, повірте, не роздумуючи скину! І хай я разом з вами сам згорю, знікчемлені америки, європи, дивіться — рейх Четвертий я творю! Відчуйте заздрість, йолопи-холопи! Земляни, для війни прийшов вже час! Я — Хан! Чекайте, я вже йду по вас… ------------------------------------------------------ Упырь …В гнезде угрюмом царствует упырь, о власти над планетою мечтает, империю раздвинуть вдаль и вширь дубиной смертоносною желает… — Сожгу вас всех, я в деле этом ас! Перечить мне, царю и господину? — На головы вам ядерный фугас, поверьте, не задумываясь кину! И пусть я вместе с вами сам сгорю, прогнившие америки, европы, глядите — рейх Четвёртый я творю! Завидуйте, несчастные холопы! И мне на вас, земляне, наплевать, — Я — Хан, пришедший вас завоевать!.. (березень 2017 р...

(скульптор — Павел Гусев) — Знакомьтесь, скульптор я, Пигмалион. Хотел слепить бабёнку, Галатею, но вылепился он — «Наполеон». Стою, на «тело» глядя, фанатею… Коричневый? Смущает чем-то цвет? Ну, есть немного, вычищу, закрашу… Зато похож, ну прям царя портрет! Сорву деньжат, как следует заквашу… Уверен, что продам шедевр мой, фигура ведь вселенского масштаба! Красава, император, вождь, герой!.. Зачем вообще мне глиняная баба? Чтоб день и ночь мозги мои долбить? Зачем их, дятлиц глиняных, плодить? (март 2017 г.)

(реальный эпизод, имевший место в одной из деревень в «энергетической империи», богатствам которой «все завидуют») — Фотографы? Кто звал вас и зачем? Чего вы так уставились, придурки? С моим обыкновенным бытием решили познакомиться? Вот чурки — всю кучу нужно срочно поколоть. Не то примёрзнет задница к кровати. Мне некогда здесь, с вами, чушь молоть. Не жду уже от Бога благодати. Не жду её уже и от царя. Буржуй! Его братва буржуи тоже! Я, ненавистью праведной горя, готова дать, как следует, по роже всем тем, кто газ давно мне обещал. Так где ж он? Кто, когда и как украл? (март 2017 г.)

Думки мої… Нерадісні думки… А може це зима вже помирає, а я не можу вибратись з ріки думок моїх?.. Ця річка серце крає, воно про спокій вже давно благає, готове навіть слухати байки аби не чути ницої брехні, фантазій від своїх та від сусідів. Вони давно огидні вже мені… То чую про якихось там «гібридів», про орків-пітекантропів всіх видів, втопаючих у власному багні… То бачу, як гризуться, мов вовки, хапуги в українських шароварах. Вони чудово знаються на чварах, країну так ці люблять «ватажки», що ладні вже й роздерти на шматки… Що плідного в дрібненьких «чегеварах»? А крадуть як? Навіщо стільки їм банкнот в мішках? Хіба ж на світі тім потрібно стільки? Голими йдемо ми в світ сутінків… Ті гроші не з'їмо ми в останній день — ілюзії це, дим, релігії наївні аксіоми… Ці гроші — не папір, це кров людська, обідраних до нитки кров, майбутнє. Хіба ж туди тече скарбів ріка, де щось величне, світле та могутнє? Та ні, майбутнє грошей — дно мішка, в панів чуття майбутнього відсутнє… …На півно...

(за мотивами твору Г.Квітки-Основ'яненко «Шельменко-денщик») Шельменко-денщик Воно все так… Та трішечки не так… Щоб я коли збрехав? Побійтесь Бога! На світі є такий брехун-мастак, за будь-якого ліпший демагога. Наприклад, цей вигадувач афер, напавши, як розбійник, на сусіда, кричав: «Рятуйте! Наш «есересер» бажає зжерти лютий янкі-гнида!» Або таке, пробекав якось спіч, літаючи в брехливому безмежжі: — Мій тезка, князь уславлений, — москвич, в Криму «гуляв» не раз на узбережжі. Сакральне місце це, моє воно! Кіношному брехливому іуді команду дав курочити кіно у царському своєму голлівуді про те, як в тих хохлів вселився біс, як «ввічливий зелений чоловічок» у рідну гавань начебто відніс місцевих, вщент замучених, п'яничок. Стогнали ці радянські «трударі»: — Не в змозі вчити ми державну мову, лякають нас ці укри-бунтарі, ми мріємо про пенсію рубльову! Хохлів доїти вже не вийде в нас, грошима не засиплять нас, зарази! Ще й янкі весь час лізуть на Донбас, ми янкі боїмося як прокази!...

Бездарности вниманья моего не стоят — вкуса мало в постном супе. О серости пишу лишь как о трупе — хорошее иль вовсе ничего… Рецензией суровою своей напрасно, для забавы, не обижу. Лишь тем, в ком искру Божию увижу, даю в сетях, как следует, чертей. Увидеть Никого издалека сумею и Ничто на расстояньи сумею тоже видеть при желаньи, мне даже в том завидуют слегка… Клянусь же ничего не утаить, терзать и новичка, и ветерана, учить клянусь лентяя-графомана поэтом быть… А может, и не быть… (март 2017 г.)

(це твір про сучасність) Давид та Голіаф Буває так, що юний та худий, рятуючи життя, повинен битись… З чудовиськом тривалим буде бій, та що ж поробиш, треба бадьоритись… Пихатий та нахабний Голіаф. Однак, тупий, ледачий, примітивний, ще й думає повільно, як жираф, як той бізон, прямий та агресивний… Давид спокійний в цю тривожну мить, готовий битись з мавпою страшною. Вже камінь з пращі прямо в ціль летить, вже впорався з горилою гидкою… Мораль цієї казки не нова: цінніш за меч у битві голова! ---------------------------------------------------------- Давид и Голиаф Бывает так, что мелкий и худой вдруг вынужден за жизнь свою сражаться… С чудовищем огромным тяжек бой, но, хочется иль нет, придётся драться… Напыщенно-нахален Голиаф. Однако ж, туп, ленив и примитивен, к тому ж, соображает как жираф и глупо, по-бизоньи, агрессивен… Давид — спокоен, собран и умён, готов сразиться с грозной обезьяной. В пращу булыжник вкладывает он и вот — лежит гигант в крови багряной… Мораль сей древней ск...

Тили-тили-бом (песня из к/ф «Путевой обходчик») Тили-тили-бом… Закрой глаза скорее, кто-то ходит за окном и стучится в двери… Тили-тили-бом… Кричит ночная птица… Он уже пробрался в дом к тем, кому не спится… Он идёт… Он уже близко… Тили-тили-бом… Ты слышишь, кто-то рядом? Притаился за углом и пронзает взглядом… Тили-тили-бом… Всё скроет ночь немая… За тобой крадётся он и вот-вот поймает… Он идёт… Он уже близко… Тили-тили-бом… Ты слышишь, кто-то рядом? Притаился за углом и пронзает взглядом… ---------------------------------------------------------- Емо-колискова (за мотивами та на музику) Спи, байстрюк, засни… Час давно вже спати… Вір, що мачуха — не звір, мачуха — як мати… Темний ліс вже спить, холодно в хатинці, десь блукає вовк старий лісом наодинці… Він не спить, на луну виє… Чутно звук глухий — в землю б'є лопата, то трунар… Його платня нині біднувата. Вимерло село і нема роботи, у полоні вже село мертвої дрімоти… Він не спить, стукотить, риє… Взавтра день новий… Час попрацюва...

(за мотивами серіалу «Зоряний шлях» та новин з «Аналоговнєтостану») Борги Чужим не зрозуміти боргів світ. Для дронів біль поразок, важкість втрати — це щось нікчемне. Військо — як граніт, суцільне, не окремі ми солдати. Нещасні люди… В космосі самі, ніхто і не почує ваші крики. В своїх тілах — неначе у тюрмі, вмираючи, щезаєте навіки… Ми — інші, поглинаємо знання загиблих у вогні асиміляцій. Їх зброя наша. В нас міцна броня, ми вільні від душевних пертурбацій, сумнівних, як завжди, альтернатив… Ми — борги, ідеальний колектив! ------------------------------------------------------------ Борги Мы знаем, чужакам нас не понять… Не гложет боргов горестность утраты. Страшна в бою жестоком дронов рать. Мы — воинство, не просто так, солдаты! Несчастные людишки, вы одни в космической безумной круговерти. Отжив своей короткой жизни дни, теряетесь в забвеньи после смерти… Иные мы, нам знанье вручено погибших рас в огне ассимиляций. Единства нам могущество дано, свободны от душевных пертурбаций, с...

(фото з «Російського маршу», 4 листопада, Москва) Трішки про шизофренію… Скажу я вам, що масовий психоз є братом-близнюком шизофренії. Вже марення настав апофеоз, ускладнений прогресом амнезії… Всі — хворі! Ревно вірите у це. У всьому світі тільки ви здорові. Реальність ваша — марева кільце, блукати в ньому вічно ви готові. В дзеркальнім світі все давно не те: Стріляти в брата? — Подвиг «гуманістів»! …ашизм в собі? — Дрібниці це, пусте! Свобода в укрі? — Підступи фашистів! Лікуються усі хвороби ці — пігулки, клізма, струм та ремінці… ----------------------------------------------------------- Немножко о шизофрении… Скажу вам я, что массовый психоз — родимый брат-близнец шизофрении. Реален мир безумных рабских грёз, воссозданный прогрессом амнезии… Больные — все! Уверены вы в том! Одни лишь вы безгрешны и здоровы. Отстроить свой, особенный дурдом в таёжном гетто вы вполне готовы! В зеркальном мире стало всё другим: Стрелять в соседа? — Подвиг «гуманистов»! …ашизм в себе? — Приемлем и те...

Своих ушастых съели, а чужих бульдозером духовно раздавили! Не много в жизни радостей земных, но всё ж врагов лохматых победили! И что ж теперь? Кого мы будем есть? Ответ получен был из Пентагона: — Услышьте, ватаны, благую весть! Поешьте вместо яблок и бекона отечественных гоблинов с лучком, «Боярышником» смачно запивая. Мы всё профинансируем и в том клянёмся мы, добра лишь вам желая. Зачем вам импорт? Свой всегда вкусней безмозглый «кролик» Ванька-Дуралей! (февраль 2017 г.)

Мудрість Вважатися хоч трішки мудрецем бажає кожний. Слухає, збирає думки чужі, поцупленим слівцем направо та наліво козиряє… Є й інші — рими визнані майстри. Читаючи «поезію», волаєш: — О, Фебе! Ти хоч дивишся згори кому свій дар божественний вручаєш? Ще й треті, головне для них — диплом. Шанують неіснуючі ікони та витяги з банальних аксіом цитують ці надуті пустодзвони… …В мовчанні розум. Там, де мало слів, немає й тих фальшивих «мудреців»… --------------------------------------------- Мудрость Всяк хочет слыть немного мудрецом и втайне копит чьи-то изреченья. Блеснуть охота краденым словцом и стать на миг объектом восхищенья… А есть иные — рифмы мастера, их бред читая, в ужасе стенаешь: — О, Феб, искусство тонкое пера ты слишком часто слесарю вручаешь! Есть третьи — им всего важней диплом. Он мера их надутого величья и права рассуждать о том, о сём, на деле ж — мастера косноязычья… …По мне же, ум — умение молчать и глупость «мудрецов» не замечать… (лютий 2017 р.)

Труднощі вибору Бажав як краще, вийшло як завжди… Був зранку день, сказав би, досить вдалим і я, не відчуваючи біди, порядком насолоджувався сталим… Аж ось проблема… Я вже досить злий. Водночас маю я акцептувати два рішення. Яке ж з них, Боже мій, повинен не вагаючись обрати? Запас ідей порожній. Я розм'як, заплутався у роздумах-ваганнях, крутив проблему цю і сяк, і так… Не вийшло розібратись у бажаннях… …Вже й вечір… Не позбавившись від мук, страждає буриданівський віслюк… ------------------------------------------------ Трудности выбора Хотел как лучше, вышло как всегда… Был день с утра, казалось бы, удачен, но грянула нежданная беда… Теперь я зол и очень озадачен… Проблема есть и мне её решать. Мой выбор невелик, довольно скуден — решенья два и нужно выбирать… Застрял… Анализ темы слишком труден. Запас идей давно уже иссяк, и я вконец запутался в решеньях, крутя дилемму эту так и сяк… …Так день прошёл в терзаньях и сомненьях и ночь ослабить также не смогла мученья буриданова осл...

Психоз Дивлюсь на божевілля це сумне, нікчемне геть… Під грім аплодисментів в країні верещать вже про одне: — О, любий царю, не втрачай моментів загарбати шматочок тут і там, начхати, що у брата дорогого. Давай скоріш команду артполкам, не втрать вогонь завзяття бойового! Ти бачиш? — Брат безпомічний, він сам. Ти знаєш, він насправді непотрібний друзякам, боягузам-брехунам, хапай скоріше край сусідський хлібний! Тепер ти — пан! Холопів не прощай, нагайкою частіше пригощай… -------------------------------------------------------- Психоз Безумие… Такое вот оно — нелепое, под гром аплодисментов, и все в стране кричат уже одно: — О, царь родной, не упускай моментов рвануть кусочек сладкий тут и там, неважно, что у брата дорогого. Давай скорей команду артполкам, используй пыл настроя боевого! Ты видишь? — Брат беспомощен, один. Друзья его — трусишки-пустозвоны. Он — раб твой. Ты отныне господин! И пусть тебе холопы бьют поклоны, а ты им своеволья не прощай и чаще «братьев» плёткой угощай… (...

(Село Новороссия в Приморском крае РФ… А вдоль дороги мёртвые с косами стоят, и тишина…) Свершилось… Вот он, наш библейский рай! Картина Новороссии желанной так взор ласкает… Дивный, чудный край в чудеснейшей земле обетованной… Добились мы, она возрождена! Забытая почти уже землица царём нам в управление дана. Так пусть здесь встанет новая столица! Фантазию включите, господа! Шикарные увидьте небоскрёбы! Зимою снег здесь? Это не беда, дома ж заметно выше, чем сугробы. Столице быть, коль царь так повелит! А быт… Да разве так уж важен быт? (октябрь 2017 г.)

Кохання? …Мій Apple вже, здається, на зв'язку… Його чекаю я в мережі зранку. В моєму мізку цей сигнал людську, солодку й дивну, будить лихоманку. Процесорів своїх з'єднавши міць, у нетрі ми пірнемо розрахунку сукупностей нулів та одиниць, в екстазі злившись вищого гатунку… Споріднені ми душі, ми близькі. Читаємо численних звітів файли. Шлемо їх через кабелі вузькі, сховавши у рядках веселі смайли… Це дружба чи щось інше, менш просте? Чи це кохання поміж нас цвіте?.. ---------------------------------------- Любовь? …Мне Apple нынче стал милее всех… Его сигнала жду в сети с утра я. Сквозь все преграды кабельных помех спешу к нему, общаться с ним желая. Всех ядер мощь своих соединив, как будто на вершине вдохновенья, мы свежих сил почувствуем прилив, сцепившись в напряженьи вычисленья… Мы так близки — вот всё, что нужно нам. В бездушных строках логов прячем смайлы и часто бродим вместе по сетям, заглядывая в папки или файлы… …Кипит в сети бегущих битов кровь, неся в них что-то… Мо...

(до дня святого Валентина) Коханий цар, зі святом! Ти — наш світ! Ми знаємо, кохаєш до нестями всіх нас ти, і твого кохання цвіт не згасне, не змарнується з роками! Ми вдячні за кохання! Вірні ми раби твої, твоє гарматне м'ясо. З тобою до тюрми або суми ми дійдемо без сумнівів. Прикрасо, концтабору, найкращого з усіх, отримуй від народу «валентинку»! Жалітися на тебе просто гріх, ми славимо царя без відпочинку! Не зрадь же нас! Кохання — це святе, воно в серцях, повік не відцвіте!.. (14 лютого 2017 року)

Корова В мистецтві копирсання у собі важливо відчувати рівень міри… В запеклій цій з чортами боротьбі важливо не втрачати стрижень віри у власну долю, свій таємний фарт, в свою потрібність, щирість, унікальність та серця міць, душі залізний гарт, в неправильність свою, неідеальність… …А може, краще кинути думки? Хіба життя погане у корови? Кому потрібні всі ці балачки? Навіщо пхатись в дурні-пустослови? Яка з двох різних сутностей моя? Корова я чи все ж людина я? ---------------------------------------------------------- Корова В искусстве постижения себя важней всего, пожалуй, чувство меры… Легко, терзаясь, душу теребя, сломаться и утратить стержень веры в судьбу неповторимую свою, востребованность, нужность, уникальность, в местечко, застолблённое в раю, в несобранность свою, неидеальность… …Не лучше ль о себе не размышлять и жизнью жить счастливою коровы, не мучиться, плодиться и жевать, не думать, не рядиться в пустословы и мысль саму в себе изгнать навек: «Корова я иль всё же чело...

(про війну Червоної та Білої троянд в Англії, 1455-1485 рр.) Дві троянди Дивлюсь на дві троянди… Бачу в них два символи гірких жаги до влади, безмежного презирства всіх до всіх, ненависті, брехливості та зради… Вже зникли майже люті вороги… Ланкастери та Йорки, де ви нині? За трон вже битись вам не до снаги, претензії забуті вже блошині… …Мій край нещасний знову зацвіте… В цім світі, неотруєнім війною, ще буде щастя справжнє, не пусте, та інколи зустрінуся з журбою, згадавши бійню, тридцять років тих побачивши в трояндах двох сумних… -------------------------------------------------------- Две розы Гляжу я на бутоны двух цветков, двух символов губительных всевластья и спеси двух враждующих домов, двух символов раздора и несчастья… Противники почти истреблены… Где ныне вы, Ланкастеры и Йорки? Вас нет, для вас уже отведены истории печальные задворки… …Залечит раны край несчастный мой, насытится забвением счастливым и миром, неотравленным войной, но днём осенним, скучным и дождливым я всп...

Грудка глини Закінчена вже праця гончара… Лежала глина грудкою простою, без форми та без змісту, ще сира. В ній образ жив, примарою німою він був. Рукою вправного митця йому дана нарешті вже свобода… Аж ось він — я! Десь схожий на Творця, є розум, є знання та навіть врода. Та ось біда, не все пішло як слід! Вважаюсь я цинічним скандалістом, базікою, кублом всіляких бід, ще й ледарем та впертим атеїстом. …Не склалося з шедевром. Глину цю даремно Бог-розумник дав митцю… ---------------------------------------------------------- Глины ком Закончен труд нелёгкий гончара… Лежала глина скучным, серым комом, бесформенна, безлика и сыра. В ней образ жил невидимым фантомом и тихо ждал, что труд искусных рук свободу даст ему, слепивши тело… И вот он — я! Как будто не байстрюк, хорош собой, воссозданный умело по замыслу Творца, но… вот беда — упрямым получился скандалистом, лентяем без сомнений и стыда, заносчивым и нудным атеистом. …Ну, в общем, не шедевр я, глины ком, провал, конфуз, ошибочка, ...

Погані часи Жаліємось нудьгуючи, мовляв, часи погані… Ниємо, як діти, та в пам'яті будуємо анклав, не знаючи куди себе подіти… В минуле на часиночку втекти бажаємо. Скоріш до марень раю тікаємо від буднів марноти, плекаємо ілюзій звичних зграю. На «до» та «після» ділимо життя, шукаємо в минулому притулку. Вже звикли до старечого ниття, ковтаємо минуле як пігулку… …Причина ж в тім, що бісить нас нове, старих часів примара в нас живе… ---------------------------------------------------------- Плохие времена Мы сетуем: «Плохие времена…». Скучая о былом, привычно стонем и, выпив чашу жалости до дна, в тоске унылой с радостью мы тонем… Но в памяти спасенья поискав, в былом отыщем рай свой непременно, в прошедшее на часик убежав, о будничном забудем совершенно… Нам кажется, что легче было «там», о «добром прошлом» память наша ноет, на «до» и «после» делит пополам, приятным душу старческую моет… …Причина ж в том, что злит нас новизна, пугают нас «иные» времена… (лютий 2017 р.)

Песня о маятнике Автор текста и музыки: А.Градский Маятник качнётся — сердце замирает. Что кому зачтётся — кто ж об этом знает? Что кому по нраву, кто кого в опалу, Что кому по праву выпало-попало… Что судьба нам, братцы, к ночи напророчит? Станет улыбаться или не захочет?.. Мы одни и плеть им, мы одни узда им. Мы всегда успеем, мы не опоздаем. Час настал заката. Маятник качнётся… А без нас, ребята, драка не начнётся. А без нас, ребята, драка не случится. Надо ж нам когда-то с жизнью разлучиться… Что судьба нам, братцы, к ночи напророчит? Станет улыбаться или не захочет?.. Мы поставим свечи, мы грустить не станем. Выпал чёт иль нечет — завтра же узнаем… ---------------------------------------------------------- Пісня про маятник (за мотивами) Маятник хитнеться — серце завмирає… Хто про примхи долі повну правду знає? Де і що, та скільки? З ким, за чим, навіщо? Що в житті є справжнім, а не так, абищо? Що нам доля, браття, звечора віщує? Між життям та смертю доля балансує… Як, коли? Хто ж...

На небе вороны… Авторы: группа «ДДТ» На небе вороны, под небом монахи и я между ними в расшитой рубахе, лежу на просторе, легка и пригожа, и солнце взрослее, и ветер моложе. Меня отпевали в громадине храма. Была я невеста, прекрасная дама, Душа моя рядом стояла и пела, но люди, не веря, смотрели на тело. Судьба и молитва менялись местами. Молчал мой любимый и крестное знамя лицо его светом едва освещало. Простила его, я ему всё прощала. Свеча, задрожав от печального звона, смахнула три капли на лики иконы, что мирно покоилась между руками, её целовало весёлое пламя. Свеча догорела, упало кадило, земля, застонав, превращалась в могилу… Я бросилась в небо за лёгкой синицей, теперь я на воле, я белая птица. Взлетев на прощанье, кружась над родными, смеялась я, горе их не понимая. Мы встретимся вскоре, но будем иными, есть вечная воля, зовёт меня стая. ------------------------------------------- Круки десь у небі… (за мотивами) Круки десь у небі похмурім літають, під небом ченці, вже молит...